shkolageo.ru 1


Закриті та відкриті механічні ушкодження.


Статистичні данні



Класифікація ушкоджень

  • За характером ушкодження розрізняють:

  • 1. Закриті (без ушкодження шкіри та слизових оболонок). 2. Відкриті (з ушкодженням шкіри та слизових оболонок).

  • За місцем прикладання травмуючої сили: 1. Прямі (ушкодження в ділянці прикладання сили). 2. Непрямі (ушкодження віддалене від ділянки прикладання сили).

  • За кількістю ушкоджень: 1. Ізольовані. 2. Множинні. 3. Поєднані. 4. Комбіновані (може виникати „синдром взаємного обтяження”. 5. Політравма.



Згідно американської концепції "Золота година“ (R A Crowley і співав)

  • Всі ушкодження поділяють на три групи:

  • 1) незворотні, вкрай тяжкі, при яких навіть негайне втручання не дає позитивних наслідків;

  • 2) ушкодження при яких наслідки травми (смерть або інвалідність) залежать від своєчасності та якості надання медичної допомоги;

  • 3) ушкодження, при яких надання спеціалізованої медичної допомоги може бути відкладеним на 1 години з моменту травмування.


Загальні принципи надання ПМД травмованим.

  • Пріоритетним є: а) оцінка тяжкості стану, виявлення порушень дихання та кровообігу, що загрожують життю; б) проведення екстрених реанімаційних заходів з відновлення й підтримки основних життєвих функцій організму (дихання та кровообігу); в) прове-дення знеболювання та іммобілізації; г) швидка госпіталізація постраждалого в спеціалізований центр, відділення.

  • Надання медичної допомоги на догоспітальному етапі "краще менше але швидше" може привести до фатальних наслідків!


Первинний огляд травмованого

  • Первинний огляд постраждалого здійснюють за схемою DRABCDE (англ.), де

  • D – danger – огляд місця події;

  • R – responce – визначення рівня свідомості;

  • А, В, С - перша стадія реанімації;

  • D – disability – коротке неврологічне обстеження;

  • E – expose – роздівання постраждалого, дообстеження



Алгоритм AVPU

  • A – Alert (притомний, дає адекватні відповіді на запитання, може виконати

  • усвідомлені дії – на прохання медичного рятувальника);

  • V – Responds to Verbal stimuli – реагує на голос, точніше на гучний звук біля вуха;

  • P– Responds to Pain – реагує на біль (щипок за шкіру в ділянці лівого грудного м’яза з поворотом на 360 о);

  • U – Unresponsive – непритомний.



Алгоритм ПМД на догоспітальному етапі

  • Проведення інгаляції кисню через маску, носовий катетер. При рівні свідомості менше 8 балів за шкалою Глазго – інтубація трахеї, повітропровід Гведела, ШВЛ.

  • Катетеризація 2-3 вен, інфузія колоїдних препаратів (гідроксиетилкрохмалю, желатини) і кристалоїдів у співвідношенні 2:1 або використання 7,5% р-ну NaCl в дозі 4-6 мл/кг.

  • Анальгоседація – морфій 5-10 мг або кетамін 0,25-0,5 мг/кг. Седація: діазепам 5-10 мг.

  • Транспортна іммобілізація.


Політравма

  • Складний патологічний процес, який виникає при ушкоджені декількох анатомічних ділянок або сегментів кінцівки з вираженими проявами синдрому взаємного обтяження і обов'язковим порушенням вітальних функцій організму.

  • При політравмі виникають тяжкі множинні і поєднанні ушкодження при яких виникає травматична хвороба і які потребують надання медичної допомоги за життєвими показаннями.

  • Для політравми характерна атипова симптоматика ушкоджень, складність діагностики, надання екстреної інтенсивної терапії, значна кількість ускладнень (шок сепсис поліорганна недостатність) і високий рівень летальності (метаболічний ацидоз, гіпотермія і коагулопатія).






Травматична хвороба

  • Це фазовий патологічний процес, що поступово розвивається при тяжких ушкодженнях, в основі якого лежать порушення гомеостазу, загальних та місцевих адаптаційних процесів, а клінічні прояви залежать від характеру, кількості та локалізації ушкоджень – „це життя ушкодженого організму від моменту травми до одужання чи смерті”.



Травматична хвороба

  • Стадія травматичного шоку

  • Нирково-печінкової недостатності

  • Реконвалесценції



Травматичний шок.

  • Стан організму, який виникає внаслідок травматичного ушкодження, характеризуєть-

  • ся вираженим пригніченням ЦНС, розладами С-С системи, дихання і обміну речовин.

  • Зустрічається у 5-10 % постраждалих.

  • За часом розвитку виділяють: первинний (ранній) шок, і вторинний (пізній) шок,

  • У клінічному перебігу ТШ виділяють дві фази – еректильну (збудження) і торпедну (гальмування).

  • За тяжкістю клінічних перебігу розрізняють 3 ступені шоку: І - легкий: 2 – середній; 3. тяжкий


М.І. Пирогов

  • “З відірваною рукою чи ногою лежить такий закляклий на перев’язувальному пункті нерухомо. Він не кричить, не галасує, не скаржиться, не приймає участі й нічого не вимагає. Тіло холодне, обличчя бліде, як у трупа. Погляд нерухомий, спрямований у далечінь. Пульс ниткоподібний, ледь відчувається під пальцями. На запитання зовсім не відповідає або тільки про себе, пошеп-ки, дихання теж ледве помітне. Рана та шкіра майже не чутливі, але якщо великий нерв, що виступає з рани, буде чим-небудь подразнений, то хворий одним легким скороченням м’язів обличчя виявить ознаки відчуття. Інколи цей стан проходить через декілька годин від застосування збуджуючих засобів, інколи ж він продовжується до самої смерті”.


Перша медична допомога

  • 1. Необхідно: а) оцінити загальний стан хворого б) забезпечити правильне положення тіла та зігріти постраждалого в) якщо він знаходиться у непритомному стані надати функціонально вигідне положення тіла, ввести S-подібну трубку в гортань.

  • 2. При наявності кровотечі її зупиняють.

  • 3. Ввести знеболювальні засоби та наладити вливання протишокових (гемодинамічних) засобів.

  • 4. У разі необхідності, на рану слід накласти асептичну пов’язку, здійснити іммобілізацію ушкоджених ділянок тіла й організувати щадне транспортування, продовжуючи реанімаційні заходи та інтенсивну інфузійну терапію, направлену на корекцію змін і покращення функцій серцево-судинної, дихальної системи та ін.



Синдром тривалого стискання (травматичний токсикоз, краш-синдром).

  • Це своєрідний патологічний стан, який розвивається в результаті тривалого (4-8 год.) стискання або розчавлення м’яких тканин.

  • У клінічному перебігу СТС розрізняють два періоди: період компресії і посткомпресійний період і три фази:

  • 1) фаза шоку – виникає внаслідок больового подразнення, плазмо- та крововтрати, наростання набряку й судинної недостатності (триває 3-4 дні); 2) фаза гострої ниркової недостатності;

  • 3) фаза одужання (реконвалесценції).


Перша медична допомога

  • 1. Перш за все на місці пригоди на кінцівку накладають джгут вище місця стискання і тільки після цього обережно звільняють від стиснення. стискальну бинтову пов’язку або еластичний бинт, пневматичну шину.

  • 2. При відсутності некрозу кінцівки і кровотечі із судин, з метою попередження прогресування травматичного набряку, замість джгута накладають стискальну бинтову пов’язку або еластичний бинт, пневматичну шину.

  • 3 усіх випадках вводять знеболювальні, седативні і протишокові препарати (реоглюман, реополіглюкін, збалансовані сольні розчини – "трисоль", "дисоль", лактосоль і т. ін.), дають пити лужні мінеральні води, чай.

  • 4. Здійснюють транспортну іммобілізацію ушкодженої кінцівки та обкладають її міхурами з льодом, холодною водою. Після проведених вище вказаних лікувальних заходів постраждалого швидко транспортують у лікувальні заклади (хірургічне, травматологічне відділення).


Синдром тривалого стискання (травматичний токсикоз, краш-синдром).

  • Це своєрідний патологічний стан, який розвивається в результаті тривалого (4-8 год.) стискання або розчавлення м’яких тканин.

  • У перебігу синдрому тривалого стискання (СТС) розрізняють два періоди: період компресії і посткомпресійний період.

  • У клінічному перебігу СТС розрізняють три фази: 1) фаза шоку, 2) гострої ниркової недостатності, 3) одужання (реконвалесценції).



Перша медична допомога

  • 1. При наданні ПМД на місці пригоди перш за все на кінцівку накладають джгут вище місця стискання і тільки після цього обережно звільняють постраждалого від стиснення.

  • 2. При відсутності некрозу кінцівки і кровотечі із магістральних судин, з метою попередження прогресування травматичного набряку, замість джгута на кінцівку накладають стискальну бинтову пов’язку або еластичний бинт, пневматичну шину.

  • 3.У тяжких випадках ПМД розпочинають за системою А,В,С.

  • 4. В усіх випадках вводять знеболювальні, седативні і протишокові препарати (реоглюман, реополіглюкін, збалансовані сольні розчини – "трисоль", "дисоль", лактосоль та. ін.), дають пити лужні мінеральні води, чай.

  • 5. Здійснюють транспортну іммобілізацію ушкодженої кінцівки та обкладають її міхурами з льодом, холодною водою.



Лікування СТС

  • Здійснюють у відповідності до фази перебігу СТС.

  • При наростанні явищ інтоксикації здійснюють: інфузійну детоксикацію, плазмосорбцію, плазмофорез, гемосорбцію, гемодіаліз; широке розсікання фасцій, висікання пошкоджених тканин, ампутацію кінцівки.



Вивих (luxatio) зміщення суглобових поверхонь однієї або декількох кісток з порушенням їх нормального анатомічного взаєморозташування і цілісності капсульно-зв’язкового апарату суглоба

  • Повний вивих - при повному зміщенні суглобових поверхонь, неповний вивих, або підвивих - при частковому контакті між ними;

  • Види вивихів: 1) травматичні – виникають внаслідок травми, падіння на руку, ногу; 2) патологічні – при захворюваннях, пов’язаних із руйнуванням зв’язкового апарату і суглобових поверхонь кісток (при пухлинах, запальних процесах); 3) вроджені – виникають у внутрішньоутробний період, внаслідок неправильного або недостатнього розвитку суглобових поверхонь; 4) звичні – при розривах або розтягненнях зв’язкового апарату; 5) застарілі – своєчасно не вправлені (тиждень і більше).



Вимірювання довжини кінцівок



Вивих плечової, стегнової кістки



Перша медична допомога при вивихах

  • 1. При наданні ПМД перш за все необхідно провести іммобілізацію ушкодженої кінцівки.

  • 2. З метою зменшення болю до ділянки травмованого суглоба прикладають міхур із льодом або холодною водою, вводять аналгетики, після чого терміново транспортують у лікувальний заклад.

  • 3. Вправлення вивиху здійснює травматолог. Перед кожним вправленням вивиху і після нього виконують контрольний рентгенівський знімок. Всякі грубі маніпуляції можуть призвести до додаткового пошкодження кісток та м’яких тканин.


Вправлення вивиху плеча за Кохером


Етапи вправлення вивиху плеча за Джанелідзе



Методика вправлення вивиху плеча за Гіппократом-Купером



Етапи вправлення вивиху стегна за Колленом-Джанелідзе



Переломи кісток

  • Часткове або повне порушення цілості кістки під впливом швидкодіючої меха-нічної сили або внаслідок патологічно-го процесу.

  • Переломи кісток становлять 6-7 % усіх травм. За локалізацією вони розподіляють таким чином: верхня кінцівка – 50 %, нижня кінцівка – 31 %, таз та хребет – 12 % і череп – 6 %.



Класифікація переломів

  • За своїм походженням переломи можуть бути вродже-ними і набутими (акушерськими, „патологічними”).

  • Залежно від механізму виникнення: 1) переломи від стиснення (компресійні); 2) від згинання; 3) від скручування (торсійні, гвинтоподібні, спіральні): 4) відривні переломи - при різкому і сильному скороченні м’язів.

  • Залежно від ступеня ушкодження: повні і неповні (тріщини, піднадкісничні переломи - “зеленої гілки”).

  • За відношенням площини перелому до осі кістки:1) поперечні; 2) поздовжні; 3) косі; 4) гвинтоподібні, або спіральні.

  • Залежно від кількості переломів і числа кісток: поодинокі і множинні переломи. А також - ускладнені і неускладнені; закриті, відкриті.



Види зміщення відламків при переломах: а – бокове; б – по довжині; в – під кутом; г – ротаційне.

Абсолютними ознаками перелому є:

  • 1) деформація кінцівки в зоні перелому;

  • 2) вкорочення кінцівки за рахунок зміщення її відламків по довжині;

  • 3) патологічна рухливість (крепітація) в зоні перелому.

  • Слід пам’ятати, що патологічну рухливість та крепітацію треба тільки констатувати, але ніколи навмисно не викликати, щоб не заподіяти додаткової травми!



Визначення крепітації і патологічної рухливості при переломі гомілкової кістки.



Відносними ознаками перелому є:

  • 1) біль у зоні ушкодження;

  • 2) гематома в ділянці травми;

  • 3) набряк і припухлість м’яких тканин у ділянці ушкодження;

  • 4) порушення функції кінцівки.

  • Ці ознаки набувають значення тільки при наявності абсолютних ознак перелому !!!



Перша медична допомога

  • 1. При наданні ПД постраждалому з переломами кісток слід обережно надати кінцівці фізіологічного положення.

  • 2. При відкритих переломах здійснюють зупинку кровотечі (стискальна пов’язка, джгут), шкіру оброб-ляють антисептиком й накладають асептичну пов’я-зку. Відламки кісток вправляти до ПХО не можна !!!.

  • 3. З метою профілактики травматичного шоку вводять анальгетики (трамадол – 2 мл; баралгін – 5 мл та ін.) або наркотики (промедол 2 % р-н 1мл, омнопон – 1мл та ін.), протишокові кровозамінники (реополіглюкін, реосорбілакт та ін.).

  • 4. Для утримування ушкодженої кінцівки у відповід-ному положенні використовують транспортну іммобілізацію


Транспортна іммобілізація


Транспортну іммобілізацію здійснюють за такими правилами:

  • а) іммобілізацію проводять на місці пригоди; перекладання, перенесення постраждалого без іммобілізації не допустиме;

  • б) перед іммобілізацією необхідно ввести знеболюючі (омнопон, промедол, трамадол, морфій тощо);

  • в) при наявності кровотечі вона повинна бути зупинена стискальною пов’язкою або джгутом;

  • г) пов’язка, що накладається на рану повинна бути стерильною;

  • д) іммобілізацію кінцівок здійснюють шляхом захоплення у пов’язку двох найближчих суглобів; при переломах стегнової кістки іммобілізацію проводять за рахунок трьох суглобів –кульшового, колінного, гомілковостопного; плечової кістки – плечового, ліктьового і променевозап’ясткового.



Іммобілізація верхньої кінцівки при переломі плеча. При переломі гомілки: а – перший етап; б – другий етап.



Положення постраждалого при переломах хребта: а – відкритому, б – закритому, в – кісток таза.



Основними принципами лікування переломів є:

  • а) вправлення (репозиція) відламків кістки, під місцевим або загальним знеболюванням;

  • б) утримання (фіксація, іммобілізація) відла-мків у правильному положенні до загоєння переломів (гіпсова пов’язка, скелетний витяг, апарат Ілізарова;

  • в) створення сприятливих умов для зроще- ння переломів і відновлення функції кістки (медикаментозних препаратів, лік. Фізкуль-тура, масаж, фізіотерапевтичні засоби).


Показаннями до оперативного лікування є:

  • а) неможливість суміщення та утримання кісткових відламків за допомогою гіпсової пов’язки, витягнення;

  • б) наявність інтерпозиції (защемлення) м’яких тканин між кістковими відламками;

  • в) відкриті переломи.


Остеосинтез металевою пластинкою, апарат Г.А. Єлізарова, протез кульшового суглоба





Раною (vulnus)

  • Називають механічне пошкодження тканин організму, яке супроводжується порушенням цілості – шкіри або слизових оболонок.

  • Найбільш частим механічним пошкодженням поверхневих шарів шкіри або слизових оболонок є садна та подряпини.



Класифікація ран

  • 1. За причиною виникнення: умисні (операційні, вогнепальні, ножові, забійні та ін.) й випадкові.

  • 2. За обставинами поранення: побутові, промислові, сільськогосподарські, спортивні та ін.

  • 3. Залежно від глибини і напрямку ранового каналу: поверхневі та глибокі рани, (непроникаючими і проникаючими).

  • 4. За характером дії травмуючого фактора: а) різані (vulnus incisum);б) колоті vulnuspunctum):в) забійні рани (vulnus contusum); г) рубані (vulnus caesum); д) розчавлені рани (vulnus conguassatum); е) рвані рани (vulnus laceratum); ж) рани від укусів (vulnus morsum); ); з) вогнепальні рани (vulnus sclopetaruim).

  • 5. За ступенем інфікованості: асептичні (умовно асептичні); бактеріально забруднені ; інфіковані; гнійні.

  • 6. За наявністю ускладнень: неускладнені і ускладнені.

  • 7. За видом загоювання: загоювання первинним натягом; загоювання вторинним натягом (інфіковані рани); загоювання під струпом



Операційна рана

Випадкова рана



Основними ознаками рани є:

  • біль, кровотеча, зяяння – розходження країв рани.

  • Основною складовою частиною рани є ранова порожнина – це простір, обмежений стінками і дном рани. Коли глибина ранової порожнини переважає над її поперечним розміром, то утворюється рановий канал.



Рановий процес

  • Комплекс місцевих і загальних біологічних реакцій тканин і систем організму, спрямованих на обмеження і відторгнення некротичних мас, боротьбу з інфекцією, відновлення і заміщення пошкоджених структур.



Фази ранового процесу

  • 1. Фаза запалення, триває 3-4  доби, має два періоди: 1– судинних змін; 2- очище-ння рани від некротичних (пошкоджених) тканин.

  • 2. Фаза регенерації та формування грануляційної тканини, триває 8-10 діб .

  • 3. Фаза рубцювання й епітелізації (загоєння), Починається з 15-16 го дня після травми.



Фаза запалення



Утворення і розростання грануляційної тканини.



. Види загоєння ран

  • 1. Загоєння первинним натягом, триває 6-10 діб без утворення грануляційної тканини.

  • 2. Загоювання вторинним натягом.

  • 3. Загоювання під струпом.



Загоювання рани вторинним натягом: розсмоктування некротичних тканин


Загоювання рани вторинним натягом: утворення і розростання грануляцій й в – формування рубця.


Ускладнені рани

  • Всі рани, крім тих, які завдає хірург є первинно інфікованими. (Для розвитку інфекційного процесу в рані необхідно, щоб загальна кількість мікробів в 1 г тканини перевищувала "критичний рівень" обсіювання, який становить 105 бактерій).

  • Отруйні рани - виникають при укусах змій, скорпіонів, попаданні отруйних речовин.

  • Комбіновані рани - виникають внаслідок дії декількох травмуючих факторів (механічної + термічної дії, радіації, хімічних речовин і т. ін.).



Перша допомога при пораненнях

  • Зупинка кровотечі.

  • Накладання асептичної пов’язки на рану для захисту її від забруднення.

  • Проведення іммобілізації ушкодженої ділянки



Лікування ран

  • Основними завданнями лікування свіжоінфікованних ран є:

  • 1. Боротьба з рановою інфекцією та інтоксикацією організму.

  • 2. Визначення місцевої і загальної реакції організму на рану та інфекцію в ній.

  • 3. Підсилення процесів загоювання залежно від фази ранового процесу. При лікуванні ран використовують хірургічні, хімічні, фізичні, біологічні методи.


Первинна хірургічна обробка ран (ПХО).

  • Розрізняють три види ПХО: рання – виконується до 24 год з моменту нанесення рани; відстрочена – виконується з 24 до 48 год після нанесення рани; пізня – після 48 годин,

  • Етапи ПХО: а) розсікання рани; б) ревізії ранового каналу; в) висікання країв, стінок і дна рани; г) відновлення цілості пошкоджених органів і тканин; д) накладання швів на рану та її дренування (за показаннями).


Первинна хірургічна обробка рани: а – набір інструментів



Первинна хірургічна обробка рани: висікання країв рани.



Види швів

  • а – первинний (після обробки рани);

  • б – первинний відстрочений (через 5-8 днів);

  • в – ранній вторинний (через 8-15 днів);

  • г – пізній вторинний (через 20-30 днів після висікання рани).



Види швів: а – первинний (після обробки рани); б – первинний відстрочений (через 5-8 днів)



Види швів: в – ранній вторинний (через 8-15 днів); г – пізній вторинний (через 20-30 днів після висікання рани).



Місцеве лікування ран.

  • У першій фазі ранового процесу для ліквідації запалення, видалення нежиттєздатних тканин, очищення рани від мікроорганізмів застосовують 3 % розчин пероксиду водню, 1 % розчин діоксидину, 0,05 % розчин хлоргексидину, ентерицид й мазі на поліетиленоксидній основі (офлокаїн, левомеколь,діоксиколь, 5 % діоксидинову мазь і т. ін.).

  • У другій фазі ранового процесу застосовують різні мазі з антибіотиками на жировій основі: тетрациклінову, еритроміцинову та ін.

  • у третій фазі ранового процесу застосувують індиферентні мазі (стрептонітол, пантестину, метилура-цил тощо) і фізіотерапевтичні процедури.


Правило перевязки

  • Перев’язку слід здійснювати тільки інструментальним способом, у стерильних рукавичках, не торкаючись руками до рани, перев’язувального матеріалу.

  • Інструменти використовують тільки для однієї перев’язки, після чого їх повторно дезінфікують, очищають і стерилізують.



Дякую

  • за увагу !